Передбачення: Пукін подохне від лекцїі Арестовича про калокогатію

Людське народження не вимага печатки —
Його засвідчує сама свята земля.
Та я своє життя розпочинав спочатку
І раз, і два, і три — від голого нуля.
Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим
У скіфському степу серед камінних баб.
Я шлях завершив той пораненим солдатом,
Щоб з віршами прийти в літературний штаб.
Так народивсь поет, який не став поетом,
Бо істину вбачав на тлі газетних смуг.
З’явилось черевце укупі з кабінетом,
Ще й дача над Дніпром — як визнання
заслуг.
Та ви б поглянули, коли все те летіло
(І дача, й кабінет, і навіть давній шлюб):
Поза програмою через недуже тіло
Із мене видерся упертий правдолюб.
І то було моє народження останнє:
Розкована душа із Всесвітом злилась.
Де правда, де райком — вже не було
питання:
Круг мене дротяна колючка заплелась.
Повірите чи ні: я тільки нині знаю
Життя щасливу мить, душі високий злет.
В мені горять слова святим кущем Сінаю
І кличуть, і болять, бо нині я — поет.